Відповідно до лісорослинного районування територія лісгоспу відноситься до Дніпровсько-Прип’ятського округу зони широколистяних лісів Скандинавського-Руської провінції Європейської лісової області помірного поясу (Курнаєв, 1973).

         По фізико-географічному районуванню лісгосп віднесено до зони Центрального Українського Полісся, по характеру рослинності – до зони змішаних лісів Східноєвропейської рівнини. Клімат району розташування лісгоспу помірно-континенталь- ний, з теплим і вологим літом і м’якою хмарною зимою. В цілому, клімат сприятливий для вирощування сосни звичайної, дуба черешчатого, берези повислої, вільхи чорної, осики.

     Коротка характеристика кліматичних умов, що мають значення для лісового господарства, приведена в таблиці:

     До кліматичних факторів, що негативно впливають на ріст і розвиток лісових насаджень відносяться пізні весняні і ранні осінні приморозки, в окремі роки кількість опадів, що призводить до надмірного зволоження грунту. Територія лісгоспу за характером рельєфу являє собою рівнину з незначними підвищеннями і котловиноподібними впадинами. Лісові масиви віднесені до рівнинних лісів.
     Ґрунти лісгоспу характеризуються значною різновидністю. Багаті супіщані ґрунти (Барашівське лісництво) чергуються з легкими суглинками. В цілому в лісгоспі переважають дерново-слабопідзолисті ґрунти на піщаних відкладах. В понижених місцях переважають торф’янисті ґрунти. По механічному складу дерново-підзолисті ґрунти лісгоспу належать, в основному, до піщаних, супіщаних, в меншій мірі легкосупіщаних.

         За хімічними властивостями, дерново-середньопідзолисті ґрунти характеризуються підвищеною кислотністю. За ступенем вологості більша частина грунтів відноситься до свіжих та вологих. Ерозійні процеси лісовпорядкуванням не виявлені.

         Характеристика рік та водоймищ, розташованих на території лісгоспу наводиться в таблиці. Всього на території району є 24 річки, які являються притоками річок Уж та Уборть. Всі вони спокійні, в сухе літо навіть пересихають. Деякі з них під час весняних повеней, а інколи і влітку під час великих і затяжних дощів розливаються на великі території. Вздовж середніх річок виділені лісові ділянки шириною 400 м., особливо захисні лісові ділянки шириною 200 м., навколо малих річок виділені особливо-захисні лісові ділянки шириною 150 м.

     На долю лісових ділянок з надмірними зволоженням припадає 0,4% площі, вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок. Болота займають площу 3123,5 га.

         Найбільше поширення мають низові та перехідні болота. Низові болота мають плоску або дещо ввігнуту поверхню з трав’янистим покривом із осоко-хвощевих, осокових, осоково-сфагнових рослинних груп. Товщина торф’яного шару складає від 0,2 до 1 метра. Перехідні болота сформовані на підвищених елементах рельєфу, на водорозділах. В складі трав’яної рослинності сфагнум, багно, осока та інші. Глибина торфу на перехідних болотах від 0,7 до 3 метрів.